Сторінка психологаОсновні завдання дошкільної психологічної служби: - збереження та розвиток психічного здоров’я вихованців; - захист прав та свободи дітей, створення безпечного середовища (запобігання насильству в дитячому колективі,та домашньому насильству); - розвиток емоційно-вольової сфери дітей старшого дошкільного віку; - розвиток психічних процесів та емоційно-вольової сфери дітей дошкільного віку; - психологічний супровід адаптаційного процесу до умов дошкільного закладу; - формування психологічної культури педагогів з питань психологізації педагогічного процесу; - сприяння забезпеченню психологічної безпеки, надання психологічної і соціально-педагогічної допомоги всім учасникам освітнього процесу;
Організація роботи практичного психолога ЗДО № 24 "Росинка" Психологічна служба дошкільного закладу є складовою частиною державної системи охорони фізичного і психічного здоров’я молодих громадян України. Вона діє на підставі ст. 21, 22 Закону України “Про освіту”, ст.29-32 Закону України «Про дошкільну освіту» з метою виявлення і забезпечення оптимальних соціально-психологічних умов для розвитку особистості дитини, забезпечення ефективності навчально-виховного процесу в дошкільному навчальному закладі. У своїй діяльності практичний психолог керується Конвенцією ООН про права дитини та вимогами Етичного кодексу психолога. До функціональних обов'язків психолога входить: Консультаційна робота Мета: підвищення психологічної культури вихователів і батьків, забезпечення інформацією з психологічних проблем, формування запиту на психологічні послуги. Індивідуальні консультації – це надання конкретної допомоги дорослим, які спілкуються з дошкільником. Задача психолога в процесі консультування полягає у наступному:
Консультації можуть бути короткостроковими (одно-двох разове відвідування психолога) або довгостроковим (психолог працює з клієнтом протягом кілька місяців з певною періодичністю). Тривалість консультацій залежить від проблеми, з якою звернувся клієнт до психолога, від бажання клієнта серйозно працювати над проблемою, об’єктивних обставин у житті клієнта чи психолога. Просвітницька робота Форми психологічної просвітницької роботи з формування компетенції вихователів дошкільних закладів сприяють збагаченню інтересів, духовних і професійних потреб педагогічних кадрів, дають змогу мати власну позицію щодо важливих психологічних проблем сучасності, а також є формою виявлення й узагальнення найкращого досвіду. Такі форми роботи також сприяють удосконаленню знань вихователів, єдності поглядів, вимог і дій педагогічних колективів щодо важливих проблем теорії та методики розвитку дітей дошкільного віку. Серед форм психологічної просвітницької роботи можна виділити: лекції, , семінари-практикуми, виступи на батьківських зборах тощо. Психодіагностична робота Мета: психолого-педагогічне вивчення індивідуальних особливостей особистості дітей, педагогів, батьків. У дошкільному закладі практичний психолог:
Цей напрямок здійснюється у формі планової діагностики або діагностики по запиту педагогів, батьків, адміністрації, і розглядається як важливий підготовчий етап для подальшої корекційно-розвивальної роботи. Психодіагностичні методи, які використовує психолог ЗДО:
Корекційно-розвивальний напрямок Мета: систематичне цілеспрямоване використання психологом психологічних методів та засобів по створенню оптимальних можливостей та умов для повноцінного та своєчасного психічного розвитку дитини. Корекційна робота з дітьми, які віднесені до категорії групи ризику на тих або інших підставах, спрямована на специфічну допомогу цим дітям. Розвивальна робота з дітьми може здійснюватись з усіма дітьми і бути націлена на розвиток у дітей психічних процесів, різноманітних здібностей. В умовах дошкільного закладу психолог самостійно має право працювати тільки з дітьми, відхилення в поведінці яких не є наслідком поразки центральної нервової системи або психічного захворювання. Корекцій-розвивальна робота здійснюється у формі індивідуальних і групових занять по корекції і розвитку, а також у формі тематичних психологічних тренінгів, розроблених для дітей, що мають східні поведінкові проблеми. Організаційно-методична функція Мета: організація власної діяльності, аналіз та узагальнення її результатів, підвищення власного професіоналізму через самоосвіту. Цей напрямок роботи практичного психолога умовно можна розділити на три складові:
Він включає:
ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ У ВИХОВАННІ ЕМОЦІЙНОЇ СФЕРИ ДИТИНИ 1. Емоціі виникають у процесі взаємодії з навколишнім світом. Необхідно навчати дитину адекватно реагувати на певні ситуації та явища зовнішнього середовища. 2. Не існує поганих і хороших емоцій, і дорослий у взаємодії з дитиною повинен постійно звертатись до доступних їй рівнів організації емоційної сфери. 3. Почуття дитини не можна оцінювати. Не слід вимагати, щоб вона не переживала те, що вона переживає. Як правило, бурхливі афективні реакції – це результат тривалого стримування емоцій. 4. Потрібно навчати дитину усвідомлювати свої почуття, емоції, виявляти їх у культурних формах, спонукати до розмови про своїпочуття. 5. Не слід учити дитину пригнічувати власні емоції. Завдання дорослих полягає у тому, щоб навчити правильно спрямовувати, виявляти свої почуття. 6. Не слід у процесі занять із дітьми намагатися цілком ізолювати дитину від негативних переживань. Це неможливо зробити у повсякденному житті, адже штучне створення «тепличних умов» тільки тимчасово розв’язує проблему. 7. Необхідно враховувати не просто модальність емоцій (негативні чи позитивні), а й їхню інтенсивність. Надлишок одноманітних емоцій спричиняє негативні явища. 8. Для профілактики емоційного напруження слід долучати дитину до різних видів діяльності. Корисним для емоційного розслаблення є застосування гумору. 9. Із метою ліквідації негативних емоцій необхідно спрямовувати їх у творче русло: мистецтво, поезію, літературу, музику чи заняття танцями. 10. Ефективність навчання дитини володіти своїми емоційними станами значною мірою залежить від особливостей ії ставлення до себе. 11.Завищена чи занижена самооцінка суттєво погіршує самопочуття дитини, створює бар’ери для необхідних змін. У таких випадках варто розпочинати роботу з корекції ставлення до себе.
Консультація для батьків: «Адаптація дітей раннього віку до перебування в ЗДО» Настає той час в житті кожної дитини, коли вона переступає поріг дитячого садка. Адже, відповідно до ст..4 Закону України «Про дошкільну освіту», дошкільна освіта є обов’язково. Складовою безперервної освіти в Україні. Коли краще віддавати дитину в дитячий садок? Відповідь на це вічне питання криється не у віці. Готовність до садка — поняття багатопланове, а не просто набір років, навичок і умінь. Для успішної адаптації дитина повинна досягти певної стадії розвитку: фізичного, розумового і соціального. Більшість дітей вступають до дитячого садка чи ясел у віці від 1,5 до З років. Однак, з деяких причин буває, що дитина починає відвідувати садок у віці 5—5,5 років. У будь-якому віці — це різка зміна звичного способу життя, початок нового періоду. Далеко не всі діти легко сприймають цю зміну. Навіть для найспокійніших, урівноважених, здорових дітей період адаптації до нових умов викликає значні труднощі, не кажучи вже про більш слабких та непристосованих дітей. Якщо період адаптації затягнувся – звертайтесь до практичного психолога дитячого садочку. Як батькам визначити готовність дитини до дитячого садка?
1. На прогулянці малюк сам підходить до дітей на майданчику, намагається вступити в контакт. 2. Маля здатне кілька годин на день проводити без мами. 3. Дитина розбірливо може виразити свої потреби словами. 4. Малюк уже досить спритний, вміє самостійно їсти (і пережовувати!), миє руки й умивається, вдягає і знімає із себе основні предмети одягу. 5. До кінця раннього віку в дитини з'являється прагнення до самостійності, її інтереси переміщаються від світу предметів до світу спілкування з дорослими. Дитина переживає труднощі адаптаційного періоду, ступінь виразності яких пов'язують: · і з попередніми умовами виховання, під впливом яких формується поведінкова реакція; · і зі своєрідністю міжособистісних взаємин дорослих і дітей, з рівнем прихильності дитини до матері; · і з організацією навчально-виховного процесу в дошкільній установі, соціальними умовами; · і з індивідуальними особливостями: віковими, психологічними психофізіологічними, нейрофізіологічними, психогенетичними. Прихід до дитячого садка — перший серйозний етап соціального життя дитини. До цього вона спілкувалася тільки з членами родини, сусідами або з тими, кого дорослі запрошували додому. Практика свідчить, що цілеспрямована підготовка дітей до дошкільного закладу допомагає попередити виникнення труднощів адаптації. Адаптація – це пристосування організму до нової ситуації, а для дитини дитячий садок, поза сумнівом, є новим, ще невідомим простором, із новим оточенням і стосунками. Адаптація (з лат. «пристосування») – процес призвичаєння організму, що відбувається на різних рівнях: фізіологічному, соціальному, психологічному. Адаптація – активне засвоєння прийнятих у суспільстві норм і оволодіння відповідними формами спілкування й діяльності. Чи у всіх дітей однакова поведінка при вступі в садок? Ні. Одні діти впевнені, вибирають гру, йдуть на контакт із дітьми й дорослими, інші – менш упевнені, більше спостерігають, деякі – виявляють негативізм, небажання йти в групу, відхиляють усі пропозиції, бояться відійти від батьків, голосно плачуть. Причини такої поведінки різні: це і відсутність режиму вдома, й невміння гратися, й не сформованість навичок самообслуговування. Однак основна причина – недостатній досвід спілкування з однолітками та дорослими. Процес пристосування (адаптації) до дитячого садка проходить індивідуально. Середній строк адаптації дітей раннього віку – 7-15 днів, молодшого дошкільного віку – 2-3 тижні, старшого дошкільного віку – 1 місяць.виникнення у дитини стійкого «адаптаційного синдрому» свідчить про її неготовність до виходу із сім’ї. Виокремлюють такі ступені адаптації:
· Легкий – поведінка дитини нормалізується (протягом 10 – 15 днів) – фізіологічна, природна адаптація; · Середній (протягом 15 – 30 днів) – дитина худне, хворіє, але не важко, без ускладнень; · Важкий (триває від 2 місяців і більше) – патологічна адаптація. Виходячи з цього, виокремлюють три групи дітей за характером пристосування до нових умов життя. Перша група – ті, для кого процес адаптації легкий і безболісний. Такі діти комунікабельні, самостійні, спілкування батьків із ними доброзичливе. Друга група – малюки, котрі адаптуються повільніше і важче. Поведінка нестала. Зацікавлення грою змінюється байдужістю, вередуванням. Малятам бракує довіри у ставленні до вихователів, інших дітей навички гри та спілкування розвинені недостатньо. Діти малоініціативні, менш самостіні, дещо можуть робити самі але здебільшого залежать від дорослого. З боку батьків простежується нестабільність у спілкуванні: доброзичливі, привітні звертання змінюються криком, погрозами або збільшенням вимог. Третя група – діти, які важко пристосовуються до нового оточення. Вони зазвичай несамостійні, швидко втомлюються, ігрові навички не сформовані. У досвіді таких дітей – прояви авторитарності, жорстокості (чи навпаки – зайвої поступливості) з боку дорослих, що спричиняє страх, недовіру до вихователя або повне ігнорування його та інших дітей. Сон і апетит погані або зовсім відсутні. Діти часто хворіють, що ще більше вповільнює звикання до нового оточення й до нових вимог.
ОЗНАКИ ДЕПРЕСІЇ У ДІТЕЙ, СХИЛЬНИХ ДО СУЇЦИДУ • сумний настрій; • втрата властивої дітям енергійності; • зовнішні прояви журби; • порушення сну; • соматичні скарги; • зміна апетиту або ваги; • погіршення успішності навчання; • зниження інтересу до навчання; • страх невдачі; • почуття неповноцінності; • самообман – негативна самооцінка; • почуття «заслуженого» відторгнення; • помітне зниження настрою при найменших невдачах; • надмірна самокритичність; • зниження рівня соціалізації; • агресивна поведінка.
Емоційні порушення у дошкільників Емоції дитини пов'язані з внутрішнім світом дитини і різними соціальними ситуаціями розуміння, переживання яких викликає у неї певні емоційні стани. Внаслідок порушення соціальних ситуацій (зміна режиму, способу життя тощо) у дитини може виникнути стресовий стан, афективні реакції, страх. Це викликає негативне самопочуття дитини, тобто її емоційне неблагополуччя. На розвиток емоцій і почуттів впливають вікові етапи і кризи особистості. Центральне для певного віку новоутворення, що виникає у відповідь на потреби дитини, містить емоційний компонент. Насичені емоційні контакти, під час яких дитина як особистість є об'єктом доброзичливого і водночас вимогливого оцінного ставлення, формує у неї впевнено-оптимістичні очікування, яким притаманне переживання можливого успіху, похвали, заохочення близькими дорослими. Гострота сприймання і вразливість можуть стати причинами страхів дитини. Страх - негативний емоційний стан, який випинає у ситуаціях уявної або реальної загрози біологічному або соціальному існуванню людини, спрямований на джерело цієї ситуації. Поява страхів залежить від життєвого досвіду дитини, рівня розвитку самостійності, уяви, емоційної чутливості, хвилювання, тривожності, сором'язливості, невпевненості. Найчастіше їх зумовлюють біль, інстинкт самозбереження. Залежно від ситуації, яка склалася, ступеня її небезпечності та індивідуальних особливостей людини він може набувати різної інтенсивності: від легкого побоювання до жаху, що повністю паралізує рухи і мову. Для дитини дошкільного віку нестерпна навіть коротка розлука з матір'ю, тому вона плаче, погано засинає і прокидається у сльозах, а вдень намагається бути ближче до неї. Страх темноти і самотності не виникає, якщо дитина звикла спати у неосвітленій кімнаті. Найчастіше страхи проявляються перед сном. Тому після вечері потрібно подбати про затишок і спокій довкола дитини. Перед сном недоречні гомірні ігри, перегляди фільмів, читання казок, сюжети яких здатні спровокувати страх. Запобігають страхам емоційний комфорт у сім'ї, увага до почуттів і переживань малюка, готовність завжди допомогти йому. На основі розвитку уяви до 3-х років у дитини виникають страхи, пов'язані з казковими героями, темрявою, порожньою кімнатою. Діти, які схильні до страхів, нетовариські, некомунікабельні. Крім страхів, у них можуть виникати агресивність, упертість, вередування. Розвиток страхів нерідко стимулюють дорослі, змушуючи дітей стримувати свої емоції, не розуміюючи їхніх переживань. Тому зовні стримані діти насправді можуть переживати сильні негативні почуття. Не можна соромити дитину за страх, який вона переживає, адже страх і сором взаємопов'язані. Боячись насмішок, вона приховуватиме страх, який не лише не зникне, а й посилюватиметься. У дошкільників система емоцій і почуттів ще тільки формується. Тому так важливо саме в цьому віці закласти основи позитивних емоцій і почуттів, які посідають важливе місце у психічному розвитку дитини, у підготовці її до школи. |
|
